- Спілкуйтеся зі своєю дитиною, цікавтеся його життям, розкажіть їй про своє. Діліться своїми переживаннями, це допоможе досягти взаєморозуміння.

 

- Спостерігайте за малюком. Ви, як ніхто інший, знаєте свою дитину. І саме Вам її «йорзання» на стільці або закушена губа можуть  розповісти і без слів в чому причина.

 

- Дбайте про зовнішній вигляд дитини, його чистоту, охайність. Пам'ятайте, що для підлітків зовнішність дуже важлива.

 

- Створюйте сприятливі умови для навчання дитини та постійно покращуйте їх. Учні основної школи часто звертаються до додаткових джерел інформації, виконуючи домашнє завдання. В наш час є багато пізнавальної, енциклопедичної, навчальні літератури, дисків. Купуючи потрібно, Ви полегшите дитині навчання.

 

- Цікавтеся життям дитини в школі. Регулярно спілкуйтеся з класним керівником, особливо на початку навчального року.

 

- Не гарячкуйте при вирішенні конфліктних ситуацій! Вислухайте думки всіх учасників конфлікту. Будьте послідовні, думайте про наслідки. Попереду у дитини ще не один рік навчання.

 

- Не карайте дитину за низькі оцінки. Пам'ятайте, що зниження успішності при переході в основну школу - явище природне, очікуване. Краще допоможіть дитині. Не варто підкреслювати при цьому, що Вам ніхто не допомагав, Ви самі з усім керувалися.

 

- Контролюйте навчання, відпочинок, дозвілля своїх дітей. Регулярно перевіряйте роботу в зошитах і записи в щоденнику. Важливо, щоб всі домашні завдання були виконані, але ще важливіше не допустити перевтоми дитини.

 

- Співпрацюйте з класним керівником, допомагайте при необхідності, адже він нещодавно познайомився з дітьми: всього відразу не охопиш.

Поради батькам першокласників

 

Батькам майбутнього першокласника необхідно врахувати, що саме психологічна готовність до навчання забезпечує адаптацію дитини до школи. Слід зазначити, що позитивно впливає на адаптацію:

своєчасність переходу від гри до навчання;

відвідування дошкільної установи, а, отже, наявні навички спілку­вання з однолітками;

правильне виховання в сім'ї;

усвідомлення дитиною свого положення школяра, а також підготовка до школи з боку батьків, що полягає у посиленні особистісного зна­чення навчання в школі;

у постановці певних пізнавальних завдань перед дитиною;

у підготовці до можливих проблем, що виникають у процесі навчан­ня, при цьому підкреслюється, що наполегливість і працьовитість допоможуть у подоланні цих труднощів.

      Перші місяці навчання дитини викликають багато запитань у батьків. Одне із найпоширеніших з них: як же допомогти дитині в навчанні? Як привчати до самостійності при виконанні домашнього завдання? Психологи вважають, що батьки, у першу чергу, повинні запам'ятати на­ступні правила:

1. Визначити час спільної взаємодії дитини з дорослими (наприклад, 1—1,5 години з дитиною активно співпрацює дорослий, а потім дити­на працює якийсь час самостійно). При цьому треба врахувати, що, по-перше, поступовий час активного співробітництва скорочується, а час самостійної роботи збільшується, а, по-друге, тривалий час виконання уроків виснажує сили дитини і у неї втрачається позитивна мотивація.

2. Необхідно батькам знати темп роботи своєї дитини, щоб вона могла працювати в оптимальному для неї темпі. Завдання батьків — підтримувати цей темп (наприклад, повільне для дитини виконання завдань «розхолоджує» дитину, а швидке — створює нервозну обстановку) і служить причиною швидкого стомлення).

3. Часто школярам потрібна не стільки допомога з якого-небудь предмета, скільки допомога в поточній навчальній ситуації. Батькам треба «розглянути», у чому полягає їхня допомога.

4. При допущенні помилки дитиною дорослий повинен зробити так щоб дитина сама знайшла цю помилку, а не вказувати на неї. Для того, щоб допомогти дитині знайти свою помилку, дорослий повинен спростити завдання, вирішивши яке дитина змогла б самостійно виявити і виправити свою помилку.

У той же час батьки повинні враховувати свої особливості, які можуть «нашкодити» дитині при адаптації до школи:

— У швидкої і рухливої матері буде викликати роздратування повільна дитина: «Швидше!». Дитина поспішає, квапиться і знову помиляється У цьому випадку матері слід запастися терпінням і підлаштовуватися під темп роботи дитини.

— Якщо у сім'ї по відношенні до когось із членів сім'ї використовується агресивно-диктаторський стиль відносин, то він проектується на дитину. Це приводить до страху в дитини бути покараною і об­раженою.

— Якщо батьки перебувають в розлученні, то матері необхідно утри­матися від коментарів на зразок: «Ти такий неповороткий, як і твій батько». Таке відношення може викликати почуття неповноцінності в дитині.

— У завжди незадоволених всім батьків росте тривожна дитина, яка у всьому невдоволенні батьків бачить свою провину.

Б. С. Волков виробив загальну стратегію поводження батьків з метою до­помоги дітям для їх більш успішного навчання. Для цього батьки повніші:

— встановити стосунки з дітьми, що характеризуються теплотою, тур­ботою та любов'ю;

— вивчити реальні можливості своєї дитини і вселяти в них віру в успіш­ність своїх дій;

— спонукати дітей до виконання не тільки шкільних, але й додатковий завдань;

— контроль за дітьми повинен бути авторитетним (як прояв батьків­ської уваги);

- підтримувати і стимулювати інтерес дітей до пізнання, обговорювати разом з ними прочитані книги, обговорювати різні інтелектуальні та пізнавальні проблеми;

— уміти вислухувати дітей, подавати приклад доброзичливого спілку­вання.

 

 



Памятка родителям первоклассников

Как помочь сыну или дочери адаптироваться в новой обстановке?

 

Вот и пришла долгожданная для первоклашек пора – начало школьного обучения. Накануне первого школьного дня малыши долго не могли уснуть: то в сотый раз рассматривали новые школьные принадлежности, то проверяли, хорошо ли отутюжены костюмы. А вместе с первым звонком в их жизни наступила пора серьезной работы – впервые 6-7 летний человек должен показать, на что способен, проявить таланты, заложенные природой и развитые усилиями взрослых. Если до этого все достижения ставились ему в заслугу, а неудачи списывались на возраст, то теперь все изменится. Достижения станут обязанностью, а промахи – укором. Словом, пора умиления проходит, наступает пора придирчивой оценки сравнения. Этот рубеж преодолевается непросто и родителями, и детьми. Скольких бед можно было бы избежать, если бы родители знали, как правильно вести себя с детьми в это трудное для них время, умели понимать, что стоит за его поступками и эмоциями!

        

В чем основные ошибки родителей первоклассников?

Пусть простят меня родители, но думаю, что в излишней эгоистичности. Я каждый год наблюдаю, как родители впервые сравнивают своего «самого-самого» с другими детьми. И не всегда это доставляет приятные эмоции. Вдруг оказывается, что малыш, который так радовал и удивлял своих домашних, с трудом усваивает то, что другому дается с легкостью. И тут сплошь и рядом даже самые любящие и внимательные родители резко меняются – выходят из себя, кричат, нервничают. Можете себе представить, как переживают такой контраст дети! А подобное поведение только многократно усиливает промахи сына или дочери, а, возможно, и развитие страхов, депрессии, неврозов. Ожидания взрослых тяжким грузом ложатся на ребенка. Ему трудно быть самим собой – он должен оправдывать надежды и непременно достичь того, что не получилось у родителей. В результате у юного ученика неизбежно возникает мысль, что сам по себе он не представляет никакой ценности, что без успехов его не будут любить. И растет протест, который может оформиться искаженными формами поведения.

 

Что же, чаще хвалить ребенка?

Все хорошо в меру. Избыток похвалы тоже ведет к опасности. Примерный, способный, а потому «захваленный» ученик также несвободен, испытывает сильную зависимость: он знает, что их родители им гордятся и их одобрение и восхищение становятся для него самоцелью, а промахи – позором. Он начинает панически бояться ошибок, а отсюда – стрессы.

 

         Как  правильно помочь адаптироваться ребенку к школе?

Не пытайтесь ответить на вопрос: «Прижился ли ребенок в классе, на второй день учебы». Процесс адаптации к школе, как правило, занимает от 2- 3 недель до полугода. Только после этого можно будет говорить о степени приспособленности ребенка к новому образу жизни.

Хорошо ли адаптировался ваш школьник вы сможете судить по тому, насколько успешно он справляется с учебной программой, с хорошим ли настроением уходит в школу, как часто обращается за помощью к вам или учителю, когда что-то не получается, но при этом стремясь выполнить задание самостоятельно.

Иногда процесс приспосабливания к школе может затянуться на весь первый год обучения. При этом признаки успешной адаптации будут чередоваться с признаками дезадаптированности (домашние задания делаются «из-под палки», ребенок не включается в работу класса, не реагирует на замечания педагога). Но при умелой организации учебного процесса в школе и дома все трудности, в конце концов, преодолимы.

Я бы посоветовала родителям искренне, а не эгоистично любить своего ребенка, при необходимости помогать ему (но не делайте все за него!), не требовать от него невозможного. Надо уметь быть тактичным, выдержанным, не забывать, что рядом – индивидуальная человеческая личность. Если хотите, чтобы ребенок вас услышал, сначала научитесь слушать сами. Одинаково внимательно, но спокойно принимайте и успехи, и поражения. Ведь неудачи – это только этапы развития! Анализируйте промахи – это поможет найти правильный выход, а, возможно, открыть истинные способности своего ребенка. Воспитывайте в ребенке самостоятельность – не самоуверенность, а здоровую веру в себя. И еще: не теряйте контакта с учителем!

 

Сборы в школу.

Будите ребенка спокойно и ласково. Открыв глаза, он должен увидеть ваше улыбающееся лицо. Не подгоняйте его с утра и не дергайте по пустякам. Даже если вам кажется, что малыш копается, все равно не нервничайте. Постарайтесь правильно рассчитать время, необходимое для сборов в школу, составьте примерный режим дня. Если ребенок не успел собраться, завтра разбудите его немного раньше.

Покормите ребенка завтраком. Однако если он по какой-то причине отказывается есть, не принуждайте его. Не забудьте положить ему в портфель яблоко или бутерброд, чтобы ваш школьник смог перекусить, когда проголодается. И обязательно ознакомьтесь с ассортиментом школьной столовой – не зря же русская пословица гласит: «голодное брюхо к ученью глухо!».

        

Возвращение домой.

Вернувшись из школы, ребенок должен пообедать и обязательно отдохнуть. Не заставляйте его сразу браться за уроки. Шестилеткам для восстановления сил после учебного дня не мешает поспать 2 – 3 часа. По мнению психологов, лучшее время для учебы – с 8 до 12 дня и с 16 до 18 вечера. Было бы неплохо приучить ребенка заниматься именно в эти часы.

 

Детские просьбы.

Помните, что первоклассник – это еще маленький ребенок. Для него все еще важны игры и игрушки, он по-прежнему любит, когда вы читаете сказку и поете колыбельную перед сном. В конце концов, его нужно просто подержать на руках! Все это поможет ребенку избавиться от напряжения, почувствовать себя спокойно и уверенно.

 

Дорога в школу.

Нужно ли водить первоклассника в школу – это зависит от ребенка. Он чуть ли не с младенчества все норовит делать сам и обижается, когда вы пытаетесь ограничить его свободу? А школа расположена в двух шагах от дома? Не сдерживайте порыв ребенка быть взрослым, дайте ему почувствовать ваше доверие. Пусть он ходит в школу сам.

Если ваш малыш растет робким и застенчивым, с трудом адаптируется к новым условиям жизни, если сам обращается с просьбой проводить или встретить его после какого-либо мероприятия, значит он пока еще нуждается в вашей опеке. Поддержите его, но не превращайте проводы в школу в постоянный ритуал до 12 класса. Ваша задача – приучить школьника к самостоятельности, научить его обходиться своими силами и не бояться трудностей.

 

Временные трудности.

Не забывайте, что есть периоды, когда учиться сложнее: школьник быстро утомляется, снижается его работоспособность.  Для первоклассника особенно трудны первые 4-6 недель, конец второй четверти, первая неделя после зимних каникул и середина третьей четверти.

 

«Разбор полетов».

Не обрушивайтесь на школьника с вопросами, как прошел день, едва он переступил порог. Фраза типа: «Что ты получил?» или «Ну как, сегодня без двоек?» не лучшее начало общения. Дайте ребенку расслабиться. Если он явно чем-то огорчен, не допытывайтесь о причине. Возможно, сам расскажет позже или вы осторожно поинтересуетесь у него.

Если же ребенок хочет поделиться с вами чем-то важным, не откладывайте разговор, не отмахивайтесь от малыша – выслушайте его. Первые недели пребывания в школе – это сплошной поток важных событий, новых впечатлений. В этот период даже самые неразговорчивые ребята становятся говорунами.

 

Настрой на общение.

Когда ребенок рассказывает вам об успехах или неудачах своих одноклассников, не перебивайте его вопросом: «А как ты?» (тебя вызывали, ты понял, решил, сделал…). Малыш делится с вами душевными переживаниями, почувствуйте это, не зацикливайтесь на результатах его учебы и поведении. Если ребенок не найдет у вас душевного отклика, очень скоро поток рассказов иссякнет. Не потому, что количество событий в жизни ученика резко уменьшится, просто он отдалится от вас, научится жить своей жизнью.

 

Школьные друзья.

Подружиться с одноклассником с первых дней пребывания в школе – большое счастье. Отнеситесь с вниманием и пониманием к маленьким посетителям, назойливым телефонным звонкам по, казалось бы, самым незначительным поводам. Это устанавливаются и постепенно крепнут дружеские связи наших детей. Отбирается тот «ближний круг», который станет для них опорой на многие годы последующей жизни.

Не думайте, что друзья станут помехой в учебе.

Ни в коем случае не запрещайте ребенку общаться с одноклассниками. Помните: мудрые родители с первых дней приветствуют стремление своих детей иметь в классе верных друзей и подруг.

 

Контроль и гиперконтроль.

Вы не можете всю жизнь выбирать друзей за ребенка и «подстилать соломку» на случай его падения. Поэтому помогите ему научиться падать и вставать, преодолевать боль и жить дальше, ошибаться в людях и снова верить им.

Например, вам кажется, что не все, кто общается с вашим малышом, относятся к нему искренне. Ни в коем случае не говорите ему, что кто-то из его друзей плох. Верьте в них, вместе со своим ребенком и вместе с ним разочаровывайтесь. «Случайные» люди постепенно отсеются. Зато ваш ребенок научится строить взаимоотношения с окружающими, узнает, что, кроме друзей, есть еще приятели и знакомые.

 

Здоровье - в рюкзаке

Как часто родители проверяют, подготовил ли их ребенок домашнее задание? - Время от времени.

Положил ли он в свой рюкзак необходимые учебники, тетради и пару яблок? - Практически каждый день.

А сколько весит этот самый рюкзак или портфель, с которым ваше чадо отправляется в школу?

Взрослые обычно определяют вес рюкзака навскидку. Если ребенок не скорчился, поднимая его с пола, а взрослый человек поднял его как пушинку – еще не значит, что вес школьного портфеля приемлем для ребенка.

Надо помнить, что в 1 классе уроки не задаются, а значит, и портфели не нужны. В дальнейшем желательно отказаться от портфелей на одном ремешке, а приобрести рюкзак с двумя лямками и поясом на талии; проследите за тем, чтобы ребенок брал с собой в школу только самые необходимые вещи, а не кучу пластиковых киборгов, с которыми можно играть во время перемены; обратите внимание, как распределены и разложены школьные принадлежности в его рюкзаке: более тяжелые предметы должны находиться в отделении, расположенном ближе к спине ребенка. Но хочу напомнить и родителям, и ученикам: в 1-ом классе домашние задания на дом не задаются! А значит, и носить портфели вовсе ни к чему! Лучше приобретите легкую папочку. Пусть ребенок больше гуляет, занимается спортом, общается с друзьями и играет. Если все же хотите позаниматься дома, то делайте это в игровой форме и только по желанию ребенка.

 

 

 


Скачать
Самопомощь при психотравме.pdf
Adobe Acrobat документ 126.4 KB
Скачать
Психотравма.pdf
Adobe Acrobat документ 294.3 KB

Скачать
Методы нейтрализации стресса .pdf
Adobe Acrobat документ 268.9 KB
Перетащи файл сюдаили нажми здес

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ

 

 

ЯКЩО ВАША ДИТИНА...

 

ПАМ’ЯТАЙТЕ, ЩО…

 

ЯК ДОПОМОГТИ?

 

v  Немовлята та діти молодшого віку

Погано спить, не хоче йти у ліжечко, не хоче спати сама або просинається серед ночі з криками.

Коли діти бояться, вони хочуть, щоб з ними поряд був хтось рідний і безпечний. Вони починають хвилюватися, коли вас немає поруч. Якщо під час катастрофи вам довелося розлучитися, то необхідність засинати на самоті нагадує дитині про ті часи.

 

Час перед сном – це час спогадів, адже ми нічим іншим не зайняті. Дітям часто сниться те, що їх лякає, тому сама перспектива йти у ліжко може бути страшною.

 

Зрозумійте, що дитина створює такі “проблеми” ненавмисно.

Якщо це можливо, дозволяйте дитині спати поруч з вами. Однак поясніть, що це – лише тимчасове явище.

 

Вигадайте “порядок” відходу до сну: казка, молитва, обійми тощо. Розкажіть дитині, що такий порядок виконуватиметься щодня, і дитина знатиме, чого чекати.

 

Обійміть дитину і скажіть, що вона у цілковитій безпеці, що ви поряд і нікуди не зникнете.

 

Це може зайняти деякий час, але чим безпечніше почувається дитина, тим краще вона спатиме.

Хвилюється, що з вами щось трапиться.

Такий страх є нормальною реакцією на пережите.

 

Страх може посилюватися, якщо ваша дитина переживала часи небезпеки окремо від рідних.

Нагадайте дитині і собі, що зараз – все гаразд і ви у безпеці.

 

Якщо певна небезпека для вас все ж існує, розповідайте дитині про те, що ви робите для її власної безпеки.

 

Переконайтеся, що якщо з вами дійсно щось трапиться, про вашу дитину попіклуються. Це дозволить знизити рівень тривоги.

 

Знайдіть спільні позитивні заняття, щоб відволікти дитину від тривожних думок. Почитайте книгу, поспівайте разом – робіть те, що подобається дитині.

Не хоче гратися чи займатися чимось.

 

Демонструє відсутність будь-яких почуттів -  щастя чи-то суму

 

Ви потрібні своїй дитині. З огляду на пережиті тривожні події дитина може сумувати або бути шокованою.

 

У стані дистресу деякі діти кричать, а деякі приховують свої почуття. Якою б не була її реакція, дитина потребує вашої любові та ласки.

Сядьте поряд, огорніть дитину руками. Покажіть, що ви піклуєтеся про неї. Спробуйте “розшифрувати” дитячі почуття і скажіть, що сум, лють чи тривога – це цілком нормально. “Схоже, що ти нічого не хочеш робити? Мабуть тобі сумно. Сумувати – це нормально. Хочеш, я з тобою посиджу?”

 

Знайдіть спільні позитивні заняття, щоб відволікти дитину від тривожних думок. Почитайте книгу, поспівайте разом – робіть те, що подобається дитині.

Багато плаче.

Можливо, внаслідок надзвичайної ситуації життя вашої родини докорінно змінилося, тому цілком природно що ваша дитина сумує.

 

Дозволити дитині сумувати, при цьому заспокоюючи та втішаючи її – це спосіб допомогти їй навіть у такому стані.

 

Якщо вас самих переповнює сум, шукайте підтримки інших. Ваш стан безпосередньо відображається на стані дитини. 

Дозволяйте дитині демонструвати свій смуток.

 

Допоможіть їй висловлювати свої почуття і поясніть, чому вони з’являються: “Думаю, тобі сумно. Дійсно, є від чого сумувати...”

 

Підтримуйте дитину: будьте поруч, приділяйте їй більше уваги та часу.

 

Підтримуйте у дитині надію на краще майбутнє. Розмовляйте про те, як ви житимете далі і що робитимете, наприклад, відвідаєте друзів і родичів тощо.

 

Подбайте про себе і свій стан.

 

v  Дошкільнята

Боїться, що біда повернеться.

Страх повторення катастрофи є цілком природнім – дитині потрібно доволі багато часу, щоб знову почувати себе у безпеці.

 

Дуже важливо у цьому сенсі захистити дитину від будь-яких нагадувань та заспокоювати її.

Пояснить дитині відмінності між самою подією та спогадами про неї.

 

Скажіть наступне: “Дощ не обов’язково означає повернення урагану. Навіть сильна злива не завдасть нам такої шкоди, як ураган”.

 

Намагайтеся обмежити контакти дитини з телебаченням, радіо та комп’ютерами, адже історії про катастрофи можуть повернути її страх.

Не розуміє, що смерть – це незворотне явище. Зважаючи на притаманне дошкільнятам “магічне мислення”, вони можуть вважати, що своїми думками викликали смерть, або що померла людина згодом повернеться.

 

Втрата домашнього улюбленця або улюбленої іграшки може спричинити справжнє горе.

Дитині потрібно надавати правдиві та адекватні віку пояснення реальності смерті, позбавляючи від хибних надій.

 

Мінімізація почуттів стосовно втрати улюбленця або іграшки не допоможе дитині відновитися.

Стежте за тим, що хоче знати ваша дитина. Давайте прості відповіді і стимулюйте додаткові запитання.

 

Дозволяйте дитині брати участь у культурних та релігійних ритуалах скорботи.

 

Допоможіть дитині знайти власний спосіб прощання, наприклад, через світлі спогади, молитви чи запалення свічок за померлими.

 

Завжди будьте чесними: “Ні, Сірко не повернеться, однак ми можемо думати про нього, говорити та згадувати, яким чудовим собакою він був”.

 

І далі: “Пожежник сказав, що врятувати Сірка було неможливо, і це не твоя провина. Я знаю, як ти за ним сумуєш”.

Не розмовляє, поводиться дуже тихо або не може висловитися, що саме його / її турбує.

Ви потрібні дитині для того, щоб демонструвати звичайні почуття – злість, сум та тривогу за життя батьків, друзів, братів і сестер.

 

Ви не можете змусити дитину говорити, однак дайте їй зрозуміти, що вона може заговорити з вами коли буде готова. 

Малюйте “смайлики” для зображення різних почуттів. Придумайте історію про кожного, наприклад: “А пам’ятаєш, коли будинок почало заливати водою, у тебе обличчя було схоже на це”.

 

Поясніть, що діти бувають дуже засмучені, коли їхня домівка пошкоджена.

 

Допоможіть дітям висловлювати свої почуття за допомогою іграшок чи малюнків. А потів використайте слова, що переконатися у їхніх почуттях: “Це – дійсно страшна картинка. Ти справді злякався, коли побачив воду у будинку?”

 

v  Школярі

Відчуває відповідальність за те, що сталося

Діти шкільного віку можуть вважати, що саме через них сталося лихо, або що саме вони могли змінити ситуацію. Часто вони приховують свої переживання.

Надавайте дітям можливості висловлювати своє занепокоєння та переживання.

 

Заспокоюйте їх і повторюйте, що у тому, що сталося, немає їхньої вини.

 

Поясніть: “Після такого нещастя багато дітей і навіть їхні батьки думають про те, чи можна було вчинити по-іншому, або чи можна було зробити хоч щось. Це не означає, що вони у чомусь винні. Зрозумів? Пожежник сказав, що ніхто б не зміг врятувати твого собаку і ти ні в чому не винний”.

Переповідає або знову і знову переграє подію, що сталася.

Це – нормальна реакція на кризу. Якщо дозволяти дитині говорити або розігрувати подію, при цьому заохочуючи позитивне вирішення через гру або малювання, це зрештою допоможе їй заспокоїтися і почувати себе краще.

Поясніть: “Ти малюєш багато картин того, що сталося. Знаєш, інші діти теж так роблять”.

 

“Можливо, тобі варто намалювати свою школу, коли її відбудують. Якою вона має бути?”

Розгублена, не розуміє, що трапилося.

Хоча діти шкільного віку загалом краще розуміють природу речей та взаємозв’язків, вони усе ще не здатні мислити абстрактно та логічно, як дорослі.

 

Водночас вони борються зі змінами і інколи вдаються до “магічного мислення”. Відтак вони не до кінця усвідомлюють те, що сталося.

 

Без чітких пояснень дорослих вони “заповнюватимуть прогалини” на власний розсуд.

Виправляйте хибні уявлення та надавайте на прохання дитини якомога чіткіші пояснення того, що насправді сталося. Уникайте деталей, які можуть налякати дитину і водночас намагайтеся заспокоїти її: “Я знаю, що інші діти говорять про нові торнадо, але зараз ми з тобою у цілком безпечному місці”.

 

Продовжуйте відповідати на питання і переконувати дитину, що ваша родина у безпеці. Не дратуйтеся.

 

Ваші діти повинні значи, чого їм чекати у майбутньому. Розповідайте їм про плани стосовно навчання чи нового місця проживання.

 

Нагадайте дитині, що є спеціальні люди, які забезпечують захист і благополуччя родин і що за необхідності ви можете звернутися до них. 

 

v  Підлітки

Може створювати проблеми для вас і вдаватися до самодеструктивної поведінки (алкоголь, наркотики, незахищений секс, схильність нещасних випадків тощо).

Навіть за кращих обставин усі підлітки переживають перехідний процес виходу з дитинства та вступу у доросле життя. І навіть у спокійні та мирні часи цей процес часто супроводжується викликами і проблемами поведінки. Ситуація може загостритися у період кризи.

 

Сварки та прочухани лише погіршать самопочуття підлітка. 

Допоможіть підлітку усвідомити, що кидати виклик усьому світу, аби показати свої почуття – це дуже небезпечно: “Багато твоїх ровесників і навіть дорослі втрачають контроль і гніваються через те, що сталося. Щоб прийти до тями, вони починають пити або вживати наркотики. Такі емоції – це нормально, однак вдаватися до алкоголю не варто. Це жодним чином не позбавить тебе від проблем”.

 

Деякий час спостерігайте, чим займається і що планує робити ваша дитина. Поясніть: “У такі часи мені вкрай важливо знати, де ти знаходишся і як з тобою зв’язатися”. Переконайте підлітка, що це тимчасовий захід, і ви припините своє “стеження” як тільки ситуація нормалізується.

 

Обмежте доступ до алкоголю та наркотиків. Розмовляйте з дитиною про небезпеки незахищених статевих контактів.

Боїться повторення та реакцій на нагадування про трагічні події.

Страх повторення катастрофи є цілком природним, тому відчуття безпеки повернеться до підлітка лише через деякий час.

Допоможіть підліткові визначити нагадування, що найбільше його лякають, наприклад, окремі люди, місця, звуки, запахи, відчуття, години дня тощо, і поговоріть з підлітком про відмінності між справжньою подією і спогадами, пов’язаними з нею. Поясніть: “Коли тобі щось нагадує про катастрофу, намагайся переконати себе, страшними є лише спогади про неї, але тепер усе по-іншому. Ураган закінчився і я у безпеці”.

 

Поясніть, що матеріали у ЗМІ можуть відновити страх повернення біди. Поясніть: “Новини можуть засмутити тебе, тому що вони знову і знову показують ще, що сталося. Можливо, варто на деякий час  вимкнути телевізор?”

Тривожиться про тих, хто вижив, та про інші родини.

Підлітків зазвичай дуже сильно непокоять долі інших людей і те, що їм не вдалося їм допомогти.

Заохочуйте вашу дитину до  підтримки та допомоги іншим, однак стежте за тим, щоб це не перетворилося на тягар. Допоможіть підліткові знайти змістовні проекти, які йому / їй під силу, наприклад, прибирання каміння та сміття з території школи, збір коштів та речей нужденним тощо.

 

 

Для батьків дітей молодшого віку:

·         Намагайтеся підтримувати чи відновити звичний режим дня, наприклад, приготування їжі, відвідування школи, робота по дому тощо. Ваші діти повинні брати активну участь у повсякденних справах.

·         Не намагайтеся вносити якісь зміни, наприклад, запроваджувати нові правила поведінки чи стандарти. Залиште це на майбутнє.

·         Вправи та інші види фізичної діяльності покращать ваше самопочуття.

·         Переконайтеся, що ваші діти повноцінно відпочивають та сплять.

·         Сприяйте активному залученню дітей до різних вправ та занять (наприклад, малювання), радьте їм гратися з іншими дітьми.

·         Намагайтеся підтримувати контакти з іншими родичами та друзями. Це заспокоїть і втішить не тільки вас, але й вашу дитину.

·         Багато дітей потребує більше фізичного контакту, наприклад, обіймів та пестощів.

·         Не залишайте дитину на самоті або з малознайомими людьми.

·         Говоріть про ваші почуття зрозумілою дитині мовою і заохочуйте дітей ділитися своїми почуттями.

·         Створіть у дитині відчуття контролю за власним життям. Навіть найпростіші рішення – наприклад, вибір між двома різними стравами – дозволить розвинути у дитині відчуття контролю.

·         Захищайте дітей від тривожних нагадувань та спогадів. Негайно втручайтеся, якщо якесь заняття викликає у дитини занепокоєння чи тривогу. Наприклад, вимкніть телевізор, якщо програма чи фільм нагадує дитині про пережиті травми або посилює відчуття страху і тривоги.

·         Як батьки (чи піклувальники), ви є найважливішими людьми у житті дитини. Будьте терплячими та стриманими і завжди пам’ятайте, що дитина раніше чи пізніше обов’язково повернеться до нормального стану.

 

 

Для батьків дітей старшого віку:

·         Намагайтеся підтримувати чи відновити звичний режим дня, наприклад, приготування їжі, відвідування школи, робота по дому тощо. Ваші діти повинні брати активну участь у повсякденних справах.

·         Заохочуйте дитину до продовження навчання чи роботи (якщо це взагалі можливо).

·         Підтримуйте звичні сімейні ролі та функції. Наприклад, не намагайтеся перекласти на дитину додаткові обов’язки і не очікуйте від неї задоволення власних емоційних потреб.

·         Переконуйте дитину у тому, що все скінчилося, і що тепер ви у безпеці – але лише якщо це насправді так. Можливо, вам доведеться неодноразово здаватися до таких переконань.

·         Дослухайтеся до дитини і сприймайте її тривоги і почуття максимально серйозно.

·         Розмовляйте. Розкажіть дитині про те, що трапилося, максимально зрозумілою для них мовою і відповідно до рівня їх розвитку, при цьому уникаючи страшних і трагічних деталей. Якщо приховувати від дитини правдиву інформацію, вона самостійно “заповнить прогалини” на основі власного досвіду, отриманої деінде інформації й власної уяви.

·         Обговорюйте з дитиною те, як люди можуть реагувати на стрес. Описуйте відчуття, які є природніми в обставинах, що склалися, та переконайте дитину, що з часом вони почуватимуть себе краще.

·         Вправи та інші види фізичної діяльності покращать ваше самопочуття. Підтримуйте участь дитини у спортивних та молодіжних клубах. Переконайте дитину, що розважатися і насолоджуватися життям – це нормально.

·         Переконайтеся, що ваші діти повноцінно відпочивають та сплять.

·         Надавайте дитині достатньо часу для спілкування з родичами та друзями.

·         У громаді може бути багато справ, з якими може допомогти ваша дитина. Допомога іншим є дуже корисною.

·         Говоріть про ваші почуття зрозумілою дитині мовою і заохочуйте дітей ділитися своїми почуттями.

·         Створіть у дитині відчуття контролю за власним життям. Навіть найпростіші рішення – наприклад, вибір між двома варіантами – дозволить розвинути у дитині відчуття контролю.

·         Намагайтеся зрозуміти дитину. Пам’ятайте, що, наприклад, різка зміна настрою може бути способом реагування дитини на трагічні чи стресові події.

 

 

 

 


Памятка родителям

 

 первоклассников

1. Поддержите в ребенке его стремление стать школьником. Ваша искренняя заинтересованность в его школьных делах и заботах, серьезное отношение к его первым достижениям и возможным трудностям помогут первокласснику подтвердить значимость его нового положения и деятельности.

2. Обсудите с ребенком те правила и нормы, с которыми он встретился в школе. Объясните их необходимость и целесообразность.

3. Ваш ребенок пришел в школу, чтобы учиться. Когда человек учится, у него может что-то не сразу получаться, это естественно. Ребенок имеет право на ошибку.

4. Составьте вместе с первоклассником распорядок дня, следите за его соблюдением.

5. Не пропускайте трудности, возможные у ребенка на начальном этапе овладения учебными навыками. Если у первоклассника, например, есть логопедические проблемы, постарайтесь справиться с ними на первом году обучения.

6. Поддержите первоклассника в его желании добиться успеха. В каждой работе обязательно найдите, за что можно было бы его похвалить. Помните, что похвала и эмоциональная поддержка ("Молодец!", "Ты так хорошо справился!") способны заметно повысить интеллектуальные достижения человека.

7. Если вас что-то беспокоит в поведении ребенка, его учебных делах, не стесняйтесь обращаться за советом и консультацией к учителю или школьному психологу.

8. С поступлением в школу в жизни вашего ребенка появился человек более авторитетный, чем вы. Это учитель. Уважайте мнение первоклассника о своем педагоге.

 

9. Учение - это нелегкий и ответственный труд. Поступление в школу существенно меняет жизнь ребенка, но не должно лишать ее многообразия, радости, игры. У первоклассника должно оставаться достаточно времени для игровых занятий. 


ПАМЯТКА РОДИТЕЛЯМ

«Наука делать уроки»

 

Начинаем выполнять домашнее задание

Дети любят ритуалы и легко им следуют. Пусть приготовление уроков станет одним из таких ритуалов.

Первым делом наводим порядок на рабочем месте школьника. Необходимо проконтролировать, все ли есть для выполнения домашнего задания, удобно ли расположены на рабочем месте письменные принадлежности и учебники, правильно ли освещен стол.

А теперь открываем дневник и классифицируем задания по принципам:

* простые и сложные;
* письменные и устные;
* любимые и нелюбимые.

Не нужно начинать с самого сложного задания. Так как на трудное уходит порой очень много времени, что-то не удается, ребенок ощущает неуспех, у него пропадает желание работать дальше. Начать делать уроки стоит с самого любимого предмета – с того, что точно получится.

 

Понять и выучить

Препятствий в обучении можно выделить три:

1. нарушение принципа постепенности;        

2. непонятное слово или символ, встретившееся в тексте или речи;

3. отсутствие представления о предмете изучения.

Если нарушается принцип постепенности, у ребенка не получается цельной картины изучаемого предмета. Упустив одно звено в цепочке рассуждений или не проделав практической работы, школьник теряет возможность продолжить полноценное обучение. Поэтому родители должны следить за тем, чтобы школьник поэтапно выполнял все задания.

Если ребенок замедлил темп в обучении, почувствовал, что он соображает хуже, чем 15 минут назад, это значит, что он встретил на своем пути непонятное слово. Это самое серьезное и наиболее часто встречающееся препятствие, а устраняется оно очень просто – при помощи словаря. Выявив причину, действуем по следующему алгоритму:

1. Находим выше по тексту то слово, которое ребенок не понимает (смысл которого не может передать своими словами).

2. Открываем словарь, находим толкование слова.

3. Включаем слово в разговорную речь (ребенок придумывает несколько предложений с этим словом).

4. Перечитываем весь текст, и если интерес к тексту не спешит появляться, возвращаемся к первому пункту.

Если после того, как ребенок прочитал словарь, слово не стало понятным, значит, речь идет об отсутствии представления о предмете изучения.
Чтобы устранить это препятствие, необходимо сделать предмет изучения наглядным: показать картинку, вылепить его из пластилина.

Учим правило

Нерифмованный отрывок из текста всегда запоминается хуже, чем стихи. Тем не менее, правила надо знать дословно. Чтобы запомнить правило, необходимо понять его и уметь объяснить своими словами. А теперь «зазубриваем».

* Несколько раз читаем правило вслух.

* Закрываем учебник, пытаемся повторить. Если не получается сразу, то можно подсматривать.

* Затем пишем правило по памяти, не подглядывая в учебник.

* Проверяем по книге. Ошибки исправляем красной пастой.

* Опять закрываем учебник, пишем, проверяем, исправляем ошибки.

И так до тех пор, пока правило не будет записано без ошибок. А теперь надо придумать к нему примеры. Через пару часов повторяем правило еще раз. Таким образом, оно откладывается на долгосрочное хранение.

 

Решаем задачу

Для решения задачи по математике или физике сначала уясняем, на какое она правило. Определяем, какие формулы необходимо знать для ее решения. Смотрим, что уже известно из условия, а что необходимо узнать. Делаем чертеж, схему, рисунок, описывающие условие задачи, а также краткую запись условия. Составляем план решения задачи: что мы должны узнать в конечном счете, а какие шаги будут промежуточными и приведут нас к правильному ответу. Когда задача решена, проверяем правильность ответа с двух позиций: с точки зрения здравого смысла (чтобы не получилось полтора землекопа) и делаем математическую проверку.

 

Пересказываем текст

Пересказ текста всегда начинается с его внимательного и вдумчивого прочтения. Если ребенок учится в начальной школе, то читаем обязательно вслух. Уточняем по словарю непонятные слова. Готовим план рассказа. Его можно составить по ключевым словам, задавая вопросы к тексту, или при помощи сюжетных картинок, иллюстрирующих текст. При этом талант рисовальщика не имеет значения – достаточно символов или схем. Важно, чтобы были выделены основные мысли каждого абзаца теста. Подбираем слова, характеризующие персонажей рассказа. Затем стараемся восстановить рассказ по составленному или нарисованному плану.

 

Готовимся к устному ответу

Многие школьники не считают нужным готовиться к устному ответу. А зря!
Чтобы приобретенные знания могли стать базой для последующего изучения материала, необходимо повторять материал, пройденный на уроках, и дома.
Для этого читаем заданный параграф, учим определения, даты, все, что выделено жирным шрифтом. Пересказываем текст, отвечаем на вопросы в конце параграфа. Выполняем задания к материалу.

 

Учим стихотворение

Если удается уловить стихотворный ритм, то заучивание стихотворения превращается в приятное занятие. Можно распевать стихотворные строки, в соответствии с ритмом качать головой и размахивать руками. Но бывает и так, что мелодика стихотворения ускользает, и тогда учим традиционным путем.
Читаем по книге. Представляем все, о чем там говорится. Можно представить мультик или мысленно нарисовать комикс по произведению. Если встречается непонятное слово – смотрим в словаре. Перечитываем, стараясь не подглядывать.
Закрываем книгу и рассказываем по памяти. Сколько подсмотрели – столько раз еще рассказываем.

Стихотворению, как и правилу, надо «отлежаться» в голове. Через пару часов еще раз читаем его и рассказываем.

 

Учим иностранные слова

 

На небольших полосках бумаги с одной стороны пишем иностранные слова, а с другой – перевод к ним. Пока пишем – запоминаем. Затем берем по одной полоске, читаем слово и подбираем перевод. Можно переводить с иностранного на русский язык, можно – с русского на иностранный. После нескольких занятий полосок будет много, их можно перехватить резиночкой, и не выкидывать, а время от времени повторять слова, оставшиеся от предыдущих уроков.
Для начала вам следует помогать ученику и контролировать, как идет процесс. А когда ребенок освоит этот способ, он вполне сможет обходиться и без помощи.


ВОСЕМЬ ПРИНЦИПОВ КАЧЕСТВЕННОГО ОБЩЕНИЯ

Эмоциональное общение.

         1.     Проявляйте положительные эмоции - покаЖИТЕ, ЧТО  вы любите своего ребёнка.
Даже если ребёнок ещё не понимает обычную речь, он может, тем не менее, воспринимать эмоциональное проявление любви и равнодушия, радости и печали. Для развития чувства уверенности у ребёнка очень важно показывать ему, что вы его любите, держать его с любовью на руках, ласкать его и выражать по отношению к нему радость и воодушевление.

          2.     Подстраивайтесь под ребёнка и следуйте его инициативе.
В общении с ребёнком важно обращать внимание на ситуацию, в которой находится ребёнок, на его желания, намерения, его телесный язык, и затем попытаться в какой-то мере подстроиться и следовать тому, чем он занят. В таком случае ребёнок будет чувствовать, что вы заботитесь о нем и реагируете на его инициативу. Также для развития ребёнка важно, чтобы, в разумных пределах, он следовал своей собственной инициативе, а не подталкивался постоянно к той или иной деятельности другими.

    3.     говорите с ребёнком о том, чем он занят и пытайтесь установить «диалог» путем эмоционального выражения, жестов и звуков.
Уже сразу после рождения ребёнка возможно добиться эмоционального диалога с ним путем контакта глаз, улыбок, обмена жестов и проявления удовольствия и радости. Если вы будете сопровождать положительными комментариями то, что делает ребёнок или что его занимает, ребёнок будет «отвечает» радостными звуками. Во время такого раннего эмоционального «разговора» воспитатель и ребёнок попеременно вступают в диалог, который важен для будущего контакта с ребёнком и для развития у него речи.

           4. Хвалите и подДЕРЖИВАЙТЕ ребёнка в том, что ему удалось сделать
Для развития у детей чувства уверенности в себе и активности очень важно, чтобы кто-то давал им возможность почувствовать свою самоценность и компетенцию.  Вы сможете это сделать, если будете реагировать позитивно и поддерживать то, что делает ребёнок, объясняя ему, почему это было сделано хорошо.

Посредничество и участие руководством.

    5.     Помогайте ребёнку сконцентрировать внимание с тем, чтобы у вас с ребёнком был взаимный опыт восприятия предметов окружающего мира.


Грудным и маленьким детям необходима помощь в концентрации их внимания, и вы можете помочь ребёнку в этом, привлекая и направляя его внимание к предметам окружающего мира. Вы можете просто сказать: «Посмотри сюда!» – и таким образом показать ребёнку то, что он должен заметить. Без взаимного опыта восприятия предметов окружающего мира трудно говорить или общаться друг с другом. Часто бывает так, что ребёнок занят одним, а родители – другим. Взаимное внимание, следовательно, является необходимым условием для хорошего контакта и общения.

      6.     описывайте то, что вы делаете и воспринимаете вместе с вашим ребёнком, выражая при этом эмоции и воодушевление.


Дети нуждаются в руководстве, чтобы воспринимать окружающий мир осмысленно.

Придавайте смысл опыту вашего ребёнка, называя предметы и описывая этот опыт. Делайте это с воодушевлением. В результате описания и эмоциональных реакций по поводу того, что вы вместе воспринимаете, опыт будет «выделен» и ребёнок его  запомнит как нечто важное и значительное. Значение – это не то, что ребёнок воспринимает непосредственно, оно должно быть передано ребёнку в ходе диалога  с родителями и воспитателями и в результате эмоциональных реакций.

   7.     Расширяйте опыт восприятия мира ребёнка путем объяснений, сравнений и ассоциаций.


Это может быть сделано, например, путём сопоставления ситуации в настоящий момент с тем, что ваш ребёнок воспринимал ранее. «Ты помнишь, когда мы были у……, мы видели на поле такую же коровку..?» Либо вы можете сопоставить ситуацию с чем-то, что произойдёт в будущем. Когда ребёнок подрастёт, ему можно задавать вопросы, указывать на сходства и различия, считать, и т.д. Также можно расширить опыт, связав настоящую ситуацию со сказкой, можно спеть песню, нарисовать рисунок, разыграть сценку, станцевать либо выразить это как-то по-другому. Все это важно для интеллектуального развития ребёнка.

                              8.     регулируйте поведение вашего ребёнка позитивным образом
Детям необходима помощь в развитии их самоконтроля и способности разрабатывать планы и выполнять их. Руководите вашим ребёнком позитивным образом:

Ø  Важно установить чёткие границы дозволенного и недозволенного поведения. Если ребёнок делает что-то, чего делать нельзя, предложите положительную альтернативу в виде другой деятельности. Когда ребёнок станет старше, объясните, почему некоторые вещи делать нельзя, а не говорите просто: «Этого не делай... того не делай...»

Ø  Руководите действиями вашего ребёнка, планируя их шаг за шагом до достижения цели, максимально позволяя ребёнку быть ведущим. Если ребёнок «застрял», помогайте намёками в отношении следующего шага, но не делайте ничего вместо ребёнка. Таким способом вы поможете вашему ребёнку освоить новый вид деятельности, который он впоследствии сможем выполнить без вашей помощи.  

 

 


З метою підвищення педагогічної культури батьків, розуміння специфіки індивідуального підходу до виховання,  переконання батьків у значущості їх власних прикладів у вихованні дитини, у необхідності щирих проявів своєї  безумовної батьківської любові 15.04.2016 року у ЗОШ-інтернаті працівники соціально-психологічної служби Нижегородова С.А. та Броваренко О.М. провели із батьками сімей, що опинились у складних життєвих обставинах, та батьками дітей, які потребують підвищеної психолого-педагогічної уваги групову консультацію «Діти – дзеркало батьків». У ході зустрічі учасники ще раз впевнилися в необхідності всебічної участі у вихованні та розвитку своїх дітей, поділились своїм досвідом взаємодії та виховання дітей в родині, переконалися у значушості гармонійних сімейних стосунків. Наприкінці консультації всі батьки отримали пам'ятки з рекомендаціями «Десять заповідей батьківської любові».



Причини виникнення негативного ставлення дітей до свого

життя та здоров`я

Здавалося, що інстинкт самозбереження – наймогутніший з-поміж усіх інстинктів будь-якого живого організму. Що ж має статися, щоб зламався придуманий природою найнадійніший страховий механізм? Це питання виходить далеко за межі біології, медицини й зачіпає всі сторони нашого буття.

Всім хочеться, щоб їх любили оточуючі, – відсутність такої любові може стати важким тягарем, позбавитися від якого підліток зможе, лише удавшись до відчайдушних заходів.

У кожного в житті бувають складні ситуації: хвороба, смерть рідної людини, зрада коханої людини, серйозні конфлікти та інше. Безумовно, це джерело психічного дискомфорту. З метою зменшення психічного дискомфорту, слід тримати юну особу, розділити з нею її горе, негаразди, проблеми, разом знайти кращий вихід. Людина – особа соціальна, тому вона не може жити без інших людей. Це має відчути дитина, особливо у важку хвилину.

Роль сім'ї у виході з кризової ситуації надзвичайно важлива. Батьки не повинні займатися моралізаторством і говорити, що «у всіх підлітків такі ж проблеми, як і в тебе». Краще говорити дитині про цінність життя і життєвої практики, потрібно вчити її долати труднощі і зустрічати неприємності з часткою здорового оптимізму. Зрештою, всі проблеми (і нерозділене кохання, і непорозуміння з вчителями, і розчарування в житті, в друзях) — тільки тимчасові. Батьки повинні стати уважними слухачами. Тільки батьківська любов дозволяє дитині відчувати себе потрібним, формує в нього адекватну самооцінку, почуття власної гідності, вселяє оптимізм.

 

 

До уваги батьків

 

Дитина потребує підтримки не тільки тоді, коли їй погано, а й тоді, коли їй добре. Підтримувати дитину – означає вірити в неї. Вербально і невербально дорослий повідомляє дитині, що вірить у її сили.

Помилкові способи – пастки підтримки дитини:

vГіперопіка;

vСтворення залежності дитини від дорослого;

vНав`язування нереальних стандартів;

vСтимулювання суперництва з однолітками.

Ці методи лише призводять до переживань дитини, заважають нормальному розвитку її особистості.

Щоб підтримати дитину, необхідно:

vОрієнтуватися на сильні сторони дитини;

vНе акцентувати увагу на прорахунках дитини;

vПоказувати, що ви задоволені дитиною;

vВміти і хотіти демонструвати любов і повагу до дитини;

vУміти допомогти дитині поділити великі завдання на менші, з якими вона може впоратися;

vПроводити з дитиною більше часу;

vВнести гумор у взаємини з дитиною;

vУміти взаємодіяти з дитиною;

vДати змогу дитині самій розв`язувати проблеми там, де це можливо;

vУникати дисциплінарних заохочень та покарань;

vПриймати індивідуальність дитини;

vВиявляти віру в дитину, емпатію до неї;

vДемонструвати оптимізм!

 

З повагою практичний психолог ЗОШ-інтернату: Броваренко О.М.



Починаємо виконувати домашнє завдання

         Діти люблять ритуали і легко їм слідують. Нехай приготування уроків стане одним з таких ритуалів.

        Першим ділом наводимо порядок на робочому місці школяра. Необхідно проконтролювати, чи всі є для виконання домашнього завдання, чи зручно розташовані на робочому місці письмове приладдя і підручники, чи правильно освітлений стіл.

А тепер відкриваємо щоденник і класифікуємо завдання по принципам:

* Прості і складні;

* Письмові та усні;

* Улюблені та не зовсім.

Не потрібно починати з самого складного завдання. Так як на складне йде дуже багато часу, щось не вдається, дитина відчуває неуспіх, у нього пропадає бажання працювати далі. Почати робити уроки варто з самого улюбленого предмета – з  того, що точно вийде.

 

Зрозуміти і вивчити

Перешкод у навчанні можна виділити три:

1. порушення принципу поступовості;

2. незрозуміле слово або символ, яке зустрілося в тексті або мові;

3. відсутність уявлення про предмет вивчення.

Якщо порушується принцип поступовості, у дитини не виходить цільної картини досліджуваного предмета. Упустивши одну ланку в ланцюжку міркувань або НЕ проробивши практичної роботи, школяр втрачає можливість продовжити повноцінне навчання. Тому батьки повинні стежити за тим, щоб школяр поетапно виконував всі завдання.

Якщо дитина забарилась в темп навчання, відчула, що вона розуміє гірше, ніж 15 хвилин тому, це означає, що вона зустріла на своєму шляху незрозуміле слово. Це найсерйозніша перешкода і вона найбільш часто зустрічається, а усувається вона дуже просто – за  допомогою словника. Виявивши причину, діємо за наступним алгоритмом:

1. Знаходимо вище по тексту те слово, яке дитина не розуміє (сенс якого не може передати своїми словами).

2. Відкриваємо словник, знаходимо тлумачення слова.

3. Включаємо слово в розмовну мову (дитина придумує кілька пропозицій з цим словом).

4. Перечитуємо весь текст, і якщо інтерес до тексту не поспішає з'являтися, повертаємося до першого пункту.

Якщо після того, як дитина прочитала словник, слово не стало зрозумілим, значить, мова йде про відсутність уявлення про предмет вивчення.

Щоб усунути цю перешкоду, необхідно зробити предмет вивчення наочним: показати картинку, виліпити його з пластиліну.

 

Вчимо правило

Неримованим уривок з тексту завжди запам'ятовується гірше, ніж вірші. Тим не менш, правила треба знати дослівно. Щоб запам'ятати правило, необхідно зрозуміти його і вміти пояснити своїми словами. А тепер «зазубрюємо».

* Кілька разів читаємо правило вголос.

* Закриваємо підручник, намагаємося повторити. Якщо не виходить відразу, то можна підглядати.

* Потім пишемо правило по пам'яті, не підглядаючи в підручник.

* Перевіряємо по книзі. Помилки виправляємо червоною пастою.

* Знову закриваємо підручник, пишемо, перевіряємо, виправляємо помилки.

І так до тих пір, поки правило не записано без помилок. А тепер треба придумати до нього приклади. Через пару годин повторюємо правило ще раз. Таким чином, воно відкладається на довгострокове зберігання.

 

Вирішуємо задачу

Для вирішення завдання з математики або фізики спочатку вияснити, на яке воно правило. Визначаємо, які формули необхідно знати для його вирішення. Дивимося, що вже відомо з умови, а що необхідно дізнатися. Робимо креслення, схему, малюнок, що описують умову задачі, а також коротку запис умови. Складаємо план вирішення задачі: що ми повинні дізнатися в кінцевому рахунку, які кроки будуть проміжними і приведуть нас до правильної відповіді. Коли задача вирішена, перевіряємо правильність відповіді з двох позицій: з точки зору здорового глузду (щоб не вийшло півтора землекопа) і робимо математичну перевірку.

 

Переказуємо текст

Переказ тексту завжди починається з його уважного і вдумливого прочитання. Якщо дитина навчається в початковій школі, то читаємо обов'язково вголос. Уточнюємо за словником незрозумілі слова. Готуємо план розповіді. Його можна скласти за ключовими словами, ставлячи питання до тексту, або за допомогою сюжетних картинок, що ілюструють текст. При цьому талант рисувальника не має значення – досить   символів або схем. Важливо, щоб були виділені основні думки кожного абзацу тесту. Підбираємо слова, що характеризують персонажів оповідання. Потім намагаємося відновити розповідь за складеним або намальованому планом.

 

 

Готуємося до усної відповіді

Багато школярів не вважають за потрібне готуватися до усної відповіді. А даремно!

Щоб набуті знання могли стати базою для подальшого вивчення матеріалу, необхідно повторювати матеріал, пройдений на уроках, і вдома.

Для цього читаємо заданий параграф, вчимо визначення, дати, все, що виділено жирним шрифтом. Переказуємо текст, відповідаємо на запитання в кінці параграфа. Виконуємо завдання до матеріалу.

 

Вчимо вірш

Якщо вдається вловити віршований ритм, то заучування вірша перетворюється на приємне заняття. Можна виспівувати віршовані рядки, відповідно до ритму хитати головою і розмахувати руками. Але буває й так, що мелодика вірша вислизає, і тоді вчимо традиційним шляхом.

Читаємо по книзі. Представляємо все, про що там йдеться. Можна уявити мультик або подумки намалювати комікс за твором. Якщо зустрічається незрозуміле слово – дивимося в словнику. Перечитуємо, намагаючись не підглядати.

Закриваємо книгу і розповідаємо по пам'яті. Скільки підгледіли – стільки разів ще розповідаємо.

Віршу, як і правилам, треба «відлежатися» в голові. Через пару годин ще раз читаємо його і розповідаємо.

 

Вчимо іноземні слова

На невеликих смужках паперу з одного боку пишемо іноземні слова, а з іншого – переклад  до них. Поки пишемо – запам'ятовуємо. Потім беремо по одній смужці, читаємо слово і підбираємо переклад. Можна перекладати з іноземної на російську мову, можна – з  російської на іноземну. Після декількох занять смужок буде багато, їх можна перехопити резиночкой, і не викидати, а час від часу повторювати слова, що залишилися від попередніх уроків.

Для початку вам слід допомагати дитині і контролювати, як іде процес. А коли дитина освоїть цей спосіб, він цілком зможе обходитися і без допомоги.

 

 

З повагою практичний психолог школи-інтернату: Броваренко О.М.


Поради батькам

Якщо ваша дитина перебуває в стані депресії, або раптом починає бурхливу, невпевнену діяльність, або знаходиться в душевної кризи – така поведінка може слугувати підставою для тривоги. Дитина може не давати волі почуттям, приховувати свої проблеми. Тому не бійтеся задавати їй питання: «Схоже, у тебе щось трапилось. Що тебе тривожить?»

Тому так важливо не залишати її на самоті. Підтримуйте її й будьте наполегливими. Людині в стані конфлікту, депресії або душевної кризи потрібні суворі стверджувальні вказівки. Усвідомлення вашої компетентності, зацікавленості її долею та готовності допомогти нададуть дитині емоційної опори.

Ці поради допоможуть вам у щоденному спілкуванні з дитиною:

vЩодня цілуйте та обіймайте свою дитину, говорить їй ласкаві слова, жартуйте з нею;

vНавчиться неупереджено бачити і чути, те що дитина робить і говорить;

vЩовечора розмовляйте з дитиною по щирості й обговорюйте прожитий нею день;

vРаз на тиждень проводьте з нею дозвілля (кіно, театр, відвідування родичів, похід на природу та ін.)

vОбговорюйте з дитиною сімейні проблеми, ситуації, плани;

vОбговорюйте з дитиною її імідж, моду, манеру одягатися;

vСпілкуйтеся з друзями вашої дитини;

vБудьте в курсі дозвілля своєї дитини, її хобі та занять;

vБудьте зацікавленими в закоханості та симпатіях вашої дитини;

vОбговорюйте з дитиною проблеми її недругів, недоброзичливців, ворогів;

vБудьте в курсі шкільних справ вашої дитини (улюблений та не улюблений предмети, любимий та нелюбимий вчителі);

vУ разі суперечки намагайтеся першим йти на примирення, починайте розмову з дитиною;

vНе ображайте й не принижуйте своєї дитини!

 

Тільки від вас залежить емоційний стан

та здоров`я вашої дитини!

З повагою практичний психолог ЗОШ-інтернату: Броваренко О.М.


У даному розділі міститься інформація та поради для батьків

Звісно, що зростання зловживання наркотичними та психотропними засобами негативно впливає на здоровя підлітків, сприяє розповсюдженню соціально-небезпечних хвороб (туберкульоз, ВІЛ-інфекція), породжує злочинність. З метою забезпечення раннього виявлення випадків вживання психоактивних речовин, зменшення наслідків вживання ПАР широко використовуються наркотичні тести SNIPER, які дозволяють перевірити факт вживання наркотичної речовини в домашніх умовах. За допомогою швидких тестів  SNIPER про це можливо дізнатися вже через декілька хвилин.

            Цей тест є позачерговим засобом профілактики поширення наркологічних захворювань, забезпечує  анонімність тестування, точність до 100 %, швидкість результату через 4-7 хвилин. А головне дозволяє своєчасно почати лікування.

       Наркотичні тести SNIPER зараз з’явилися в аптеках міста Димитрова.

        Шановні батьки!

 У разі необхідності більш докладну інформацію можна отримати в наркологічному кабінеті ДЦМЛ (лікар І.М. Велько). 

 

 

Comments: 0

Polatus mela com est:



Write a comment

Comments: 4
  • #1

    ПБК Україна (Sunday, 13 March 2016 16:08)

    Дуже хороша школа!

  • #2

    Алексей (Friday, 25 October 2019 03:13)

    Здраствуйте,Я seo специалист с 8+ летним опытом работы в области seo. Замечательное портфолио. +380660012209 Viber,Telegram

  • #3

    создание интернет магазина Краснодар (Monday, 09 December 2019 10:00)

    создание интернет магазина Краснодар - https://seozhdanov.ru/sozdanie-sajtov/internet-magazin/
    Цены► Отзывы► Портфолио ►Опыт работы с 2007 года!
    Заказать +79604727991

  • #4

    ффв (Wednesday, 22 November 2023 11:17)

    фцфацфцафвц